Трипільські поселення, суспільний лад і духовний світ трипільців та історичне значення трипільської культури

Трипільські селища розташовувались на високих рівних місцях поблизу рік і потоків. В основному це були родові або племінні тривалі поселення, що налічували від десятка до сотні жител та господарських споруд. Такі селища мали чітке планування – всі будови були розташовані кількома рядами або концентричними колами навколо великого майдану, на якому стояли одна або декілька громадських споруд – святилищ. Поселення були різних розмірів, а найбільші з них зосереджувалися у межиріччі Південного Бугу та Дніпра, де відомо близько 30 пам’яток площею понад 50 га.

Тут знайдені також поселення-гіганти площею від 150 до 450 га, які налічували понад 2 тис. жител. Найголовнішим елементом у плануванні таких поселень було створення кількох овалів забудови, діаметр яких сягав 1–3,5 км., з двоповерховими чи одноповерховими спорудами. Вони утворювали вулиці та квартали в центральній частині поселення. Це були на той час найбільші в Європі, а можливо, й у світі перші справжні протоміста, в кожному з яких проживало до 25 тис. людей.

Житла трипільців були переважно наземними і різними за розмірами (площею від 30 до 150 кв. м.). Самі будівлі являли собою чотирикутники правильної форми. Конструкція їх була досить складною: у землю вбивали дубові стовпи, між якими плели стіни з хмизу, котрий вимащували глиною, зверху накривали соломою чи очеретом. Дах був двосхилий, з отвором для диму, долівку мазали глиною. Часто житла мали піддашшя. Вікна були невеликими та округлими. Всередині могла бути одна, дві або й три кімнати. В кожній кімнаті містилися піч, лежанка, сімейний вівтар – жертовник. Біля печі, під стінами та на полицях стояли різноманітні горщики та миски. Зовні стіни житла розмальовувались вертикальними смугами червоного, жовтого та білого кольорів. Розмальовувались також карнизи вікон та дверей, стіни всередині.

В основі суспільного устрою трипільських племен лежали матріархальні, а згодом і патріархальні родові відносини. Основною ланкою трипільського суспільства була велика сім’я, котра складалась із кількох парних сімей. Місцями проживання великосімейної общини були великі будівлі, розділені перегородками на окремі відсіки, кількість яких дорівнювала кількості парних сімей (мала сім’я могла проживати і в окремій будівлі). Сім’ї об’єднувалися в роди, кілька родів складали плем’я, група племен утворювала міжплемінні об’єднання, що мали свої етнографічні особливості.

Багату інформацію про духовний світ трипільців містять глиняні вироби. Так, з культом богині родючості, Великою Матір’ю всього сущого пов’язані численні знахідки глиняних жіночих фігурок. Виявлені у фігурках зерна пшениці підтверджують їх зв’язок



із землеробським культами, а окрім того, такі фігурки були ще й амулетами – оберегами домашнього вогнища і достатку. Важливу роль у трипільському суспільстві, очевидно, відігравали жерці, які були своєрідною “інтелігенцією” стародавнього світу, носіями особливих знань, досвіду поколінь.

З приводу поступового зникнення трипільської культури висловлюється кілька гіпотез: це і порушення екологічного балансу, що було пов’язано з екстенсивним веденням господарства, й певне похолодання клімату, і спроба перебудувати землеробську основу економіки на скотарську, і внутрішні протиріччя та протистояння трипільських общин західного та східного ареалів, і експансія степовиків. Вірогідно, що була не одна, а кілька причин зникнення трипільської культури.

Отже, розвиток населення трипільської культури відбувався своїм, суто європейським, неурбаністичним шляхом. Трипільці досить близько підійшли до рівня перших світових цивілізацій Малої Азії та Єгипту, але не могли зрівнятися з ними внаслідок згаданих причин. Проте, досягнення трипільських племен у господарстві, культурі, ідеології стали надбанням та збереглися у міфології та культах протослов’ян, а також інших індоєвропейських народів.

Слід також зазначити, що останнім часом в науковій літературі і в засобах масової інформації активно обговорюється питання про те, якою ж є роль трипільців в походженні української нації. При цьому окремі науковці, політичні та громадські діячі висловлюються про них, як про прямих предків українців. Проте, немає, як вважає більшість вчених, наукових підстав твердити про будь-який генетичний зв’язок трипільців не тільки з українцями, а навіть зі слов’янами, що вийшли на історичну арену двома тисячами років пізніше. Стародавні етноси складалися протягом тривалого часу завдяки міграціям, культурній взаємодії й інфільтрації (перемішуванню) племен різних земель і природно-географічних зон.

З іншого боку, за етнографічними ознаками трипільська культура дуже близька і подібна до української. Зокрема, багато провідних мотивів трипільського орнаменту до сьогодні збереглися в українських народних вишивках, килимах, народній кераміці, а особливо в українських великодних писанках. Житло трипільської культури дуже нагадує українську сільську хату XIX ст. Нарешті, основним заняттям трипільців, як і українців, було землеробство. Все це дає підстави стверджувати, що населенням трипільської культури були закладені підвалини того історико-культурного типу, який став надбанням пізніших народів, в тому числі східних слов’ян і, зокрема, українців.


4790086585750140.html
4790128494744813.html
    PR.RU™